Коли мене запитують, чим для мене стала "Студія Медіамисливців", я кажу, що спалахом у зіницях - ніколи не забуду світла, котре пролилося на певні кутики моєї душі. Увага дітей - це найкраща нагорода, а їхня небайдужість пробуджує в мені велику любов до того, що я роблю.
Коли засновувала це, то не уявляла, які гімназисти прийдуть на моє перше заняття. Тим паче, навіть не прогнозувала, як подорослішають ці учні, яких я вже в листопаді захочу називати колегами.
Рада, що ці діти у мене є. Я дуже хотіла зробити щось, що має сенс. І от, ця річ, яку ми спромоглися зробити, - це те, що не дає мені згаснути або тихнько тліти на манівцях.