Я -- звичайний перехожий -- завис у своєму смартфоні.
Скільки нових фоловерів у мене з'явилося? Це те, що справді мене цікавить?
Люди прикували свою увагу до вузького й обмеженого світу, який їм показує прямокутний шматок металу й пластику в руках. Із глянцевим покриттям для дотику.

І у тебе є свій такий шматок. А під ногами ширший світ.
Світ, який не бажає розлітатися на клаптики, немов кульки із розірваногого намиста.
Тобі не видно його, доки тебе засмоктує екран.

Куди ти йдеш? Куди нас веде те,що ми тримаємо у руках? Чи ловили ми себе на тому, що головні вже не ми, й це навпаки - ґаджет тримає нас?
Ми гойдаємося на припливах і відпливах буденності та потрапляємо в нікуди.

Ніби хапаємо життя швидким темпом, як людина, яка от-от потоне, коли її накривають великі хвилі. Але, може, це лише ілюзія і ми борсаємося в калюжі? Кожному своя рутина.

Неодноразово при перегляді сюжетів про будь-що із кримінальної або юридичної
хроніки напевно в кожного другого уважного глядача виникала думка "будь там я –
зробив би інакше".

Буцім, посади мене в Верховну Раду – вмить би корупція зникла, пересадив би всіх хабарників... Диванні аналітики, незалежно від віку, завжди допетрають, як у яких ситуаціях треба чинити.

Усі ми знаємо, які проблеми в Україні є найглобальнішими, і нам ніби відомо, як
боротися з ними: винних – карати, бідним – роботу, неспроможним – забезпечення необхідним. Пенсії, пільги, стипендії...

Кожен повинен робити своє діло і, щонайважливіше, виконувати його досконало.
Та якби все-таки мене спитали: "А що робила б ти, отримавши владу судді?",
я попросила б мене звільнити.

Мій менший брат частенько дивує мене. Він сприймається як мале дитя, що не відає закони світу. Але насправді в його мозку відбуваються чудернацькі процеси. Він усе розуміє, як дорослі. Але говорить про це так невимушено, легко і безпосередньо...
Коли я малювала фарбами, він прийшов, щоб допомогти.Один незграбний рух, і малюнок зіпсовано. Я розізлилася, і сказала татові, щоб він забрав Назара, бо той мені заважає. Брат сам встав, подивився ображеним поглядом, і пішов.Після цього, він декілька хвилин зі мною не розмовляв. А потім сказав: "А...Я на тебе образився". Я часто нехтую його думками, почуттями й переживаннями, бо він ніби малий. Але тепер я знаю, що він просто щирий дорослий, який ще не зазнав впливу соціуму.