Досягай більшого
АНАСТАСІЯ МОГОЛЮК (Маґма), 11-В клас, січень 2018
Ось уже й настав екватор останнього року в школі. Деякі вважають, що це найкращий час, щоб підбити підсумок. Озираючись можу сказати, одним з найбільших своїх досягненнь я вважаю роботу журналіста в гімназійній газеті "Золоті комірці".

Зараз лише привид спогадів перегортає сторінки пам'яті, аби повернути мене в той день, коли на одному з перших старостатів нам запропонували створити допис для газети. Тоді я почала вперше писати.

Час минав, з кожним разом моє вміння ставало кращим: ніби великий камінь, що його тисячі літ відточує вода. Тоді і вперше виникло бажання працювати в медіасфері як журналіст.

На десятому році шкільного навчання наша гімназія стала одним із учасників програми обміну школярів із Німеччиною, а одним із пунктів було практичне вивчення журналістської роботи.











Спочатку я мало вірила у власні сили, адже володіти німецькою мовою на достатньому рівні та ще й повноцінно ставити запитання й писати матеріали для мене здавалось неможливим. "Хай все вирішить відбір!" - Сказала тоді собі.

І я пройшла. Десятеро дітей потрапили в цей список, і серед них була я. В Німеччині ми вирушили до федеральної землі Східна Вестфалія - Ліппе у невелике місто Херфорд. І вже за три дні нас відвезли у справжній німецький інститут у місті Лемґо, де нам проводили цікаві лекції, а після них ми мали практичні заняття, нашим рукам довірили наву апаратуру.

Завдяки проекту ми навчилися робити: інтерв'ю, короткі аудіоподкасти, відеоматеріали та статті. Без перебільшень скажу, що отримали велетенський досвід.

Нині я розумію, щó саме стало для поштовхом до старту на шляху "досягай більшого": проста, на перший погляд, всього лише шкільна газета "Золоті комірці".




.

Медіамисливський репортаж про експерименти обласної олімпіади з фізики
Трейлер до документальної історії 95-річного бійця за незалежність України
Переборена лінь
ЮЛІЯ ТАРАДЮК (Іній), 9-Г клас, січень 2018
Саморозвиток дуже потрібна і хороша штука. Якщо ми самі обираємо спосіб для розвитку, то він стає ефективним, бо нам це подобається.

Найбільшим кроком до мого саморозвитку є заняття Медіамисливців.

Взагалі я не розумію як доля маніпулює моїм життям. Я потрапила до медіамисливців за дивним збігом обставин. Коли в класі обирали людей на різні доручення, то ніби не я сказала, що записуйте мене в міністри інформації, а щось змусило мене це зробити. Але завдяки цьому я потрапила на той старостат, куди Ярослава Валентинівна збирала всіх міністрів інформації й журналістів.

Про дебати я знала давно, але якось лінь було туди йти. Я вирішила остаточно туди піти на занятті у Студії Медіамисливців, коли гість сер Байда тренував нас до турніру, я намагалася ставити опоненту питання і в мене виходило жахливо. На дебатах ми вчимося швидко приймати рішення, аналізувати, фільтрувати й обробляти інформацію, дивитися на світ під іншим кутом зору, й слухати один одного. Ще дебати розвивають ораторські вміння, додають впевненості й збільшуюють рівень знань з різних сфер життя. Тому зовсім не шкодую, що зголосилася відвідувати дебатний клуб.

Ще один поштовх я отримала від Ярослави Валентинівни. Це стосується Culture Fest. Якби вона не скинула на нього посилання, а потім ще й не переконала туди піти, то я не знаю, як склалося моє б життя. Я так говорю,ніби це найважливіша подія мого життя) Звісно, ні, але вона є вагомою для мене. Там було весело й дуже цікаво. Усіх учасників поділили на групи, де ми продовжували разом взаємодіяти. У кожній групі були іноземці. Й спілкувалися ми виключно англійською мовою.





Спершу було дуже важко. Мовний бар'єр відділив мене від людей, однак згодом він послаблювався. Саме завдяки цій події я познайомилася з цікавою людиною, яка змотивувала мене піти в English Speaking Club (у Молодіжному центрі Волині), який я ще досі відвідую.Результат уже помітний:коли я прийшла туди вперше,то не розуміла,що там говорять,я могла тільки виокремити деякі слова.Тепер я повністю розумію зміст розмов,лише не розумію значення окремих слів.Тому я й надалі його відвідуватиму.

Результат уже помітний:коли я прийшла туди вперше,то не розуміла,що там говорять,я могла тільки виокремити деякі слова.Тепер я повністю розумію зміст розмов,лише не розумію значення окремих слів.Тому я й надалі його відвідуватиму і, можливо, навівь випробую свої сили як волонтер у молодіжному центрі.

Поїздка у Львів теж певною мірою сприяла моєму розвитку. Тепер я менше боюся публічних виступів, а ще розробляю ідею. Проектну заявку на супер-фінал всеукраїнського конкурсу соціальних ідей ми вже подали. Але незалежно від результатів (буде грант або ні) медіамисливці з Ярославою Валентинівною допоможкть мені створити серії різномантних аудіоподкастів для незрячих ровесників.

Медіамисливці,як виявилося,найголовніше,що привело мене до різних способів саморозвитку.І це я ще не згадала те,що вони дали мені безпосередньо.Я відкопала свій талант до творчості й ще я знайшла йому місце у своїй голові й руках.Тепер я не цураюся своїх творів.На наших заняттях я дізнаюся багато нового ,про що раніше навіть не чула.Я почала взаємодіяти з різними людьми.

Я щаслива, що підняла дупу і вийшла за поріг обмеженості.
Culure Fest: луцька молодь спілкувалася англійською
Славік Савченко: особиста історія середньовічного бою
Мій улюблений бій
В'ЯЧЕСЛАВ САВЧЕНКО (Вихор), 8-Б клас, січень 2018
Історичне фехтування - дуже незвичайне заняття як для сучасного підлітка. Цей вид спорту виник укінці ХХ століття, швидко ставши частиною такого заняття як середньовічний бій.

У місцевому клубі "Айна Бера",я дізнався, що в цьому виді спорту є дві певні вікові категорії: м'яка (до 18 років, бої не в залізних обладунках, а в тренувальних) та важка (від 18 років, бої в залізних обладунках).

Поки я тренуюся в першій группі, де уся амуніція: тренувальний шолом, м'який корпус, руки, ноги, коліна, кулак, щит та тренувальний меч (тямбара).

До обов'язкового комплекту спражвнього обладунку входять: стьогана куртка, обладунки рук, ніг, наплічники, корпус, шолом, підшоломник, рукавиці та сабатони (залізні черевики).

Однак, це є основний набір, бо дещо може відрізнятися, як той самий шолом. Їх є дуже багато видів: бацинет, топхельм, армет, салад, руський та інші, хоча найчастіше використовується, або руський, або топхельм. Найгіршим, на мою думку, є саме салад, бо в ньому надто погано видно. А корпус можна замінити більш надійним, зручним та дорожчим панцером.







Ще від учасників клубу я дізнався про різні типи бою, як: бугурт (масовий бій), меч на меч та бої на алебардах, топорах з довгою ручкою, які заслужили честь одного з найнебезпечніших видів зброї тих часів, з силою до півтори тони!
У її нищівній силі я переконався під час чемпіонату "Зов Героїв", що проходив у парку "Київська Русь", десь в середині вересня. Спочатку, спостерігаючи за боями, а потім, тримаючи в руках всіма способами деформований шолом. Я й досі не зрозумів, як той лицар вибрався з шмату заліза, що називався шоломом.


Чому я обрав саме цей вид спорту, в якому є стільки небезпеки? Ще з ранньго дитинства я захоплювався цими Середньовічними воїнами. Замки та міста з коробок, паперові армії, облоги, штурми... це так вабило мене, а тут нагода самому все це відчути.

Це просто круто! В Бері я почав розвиватися фізично. Навчився підтягатися, став сильнішим, вищим, швидшим. За три місяці відвідав кілька фестивалів, зміг поносити історичний одяг, розпочав більш активний спосіб життя. Здружився з клубом. До речі, у ньому є не тільки хлопці, але й дівчата. Ми стали однією великою дружньою родиною, яка продовжує рости.


Аматорські навички на всю долю
ХРИСТИНА СЛОВІК (Веселка), 9- клас, січень 2018
З дитинства мені прищемили любов до танцю і музики. Вісім років народних танців були неперевершені. Я вчилась різним рухам, вдосконалювала себе кожного заняття, навчилась відчувати ритм. Для мене було щастя туди ходити, адже там у мене було чимало хороших знайомих, які завжди мені могли допомогти.

Фестивалі, концерти й конкурси надавали впевненості, бо я ставала справжнім артистом на сцені, а після так тішилась, що могла танцювати навіть до ночі не відчуваючи втоми.

Я черпала уроки з танців на все своє життя, так як вони дуже потрібні, щоб тримати своє тіло в тонусі. Одним із улюблених моментів на репетиціях було розігрівати свої м'язи і починати вивчати нові рухи.
















Музику я любила завжди, поміж все. Музика мене навчила відчувати прекрасне і плюс до цього я дізналась про купу крутих жанрів і виконавців , які творять в різній тематиці.

Подобається, коли в пісні є певний рухливий ритм і сенс в словах, тоді точно ця пісня попаде в топ мого плейлисту. До прикладу: "Final Masquerade" , "Sharp Edges" , "A Place for my head" (Linkin Park). Цей гурт завжди вмів писати такі пісні, які опановували мої думки на довготривалий час.

Охоче відвідую музичні фести, де витає справжній дух свободи. А ще дуже прикольно, коли бачиш, що люди відкриті до знайомств, тоді розумієш, як музика єднає.




Міжнародний боксерський турнір у Луцьку
Перша міська баскетбольна ліга школярів


Спільна мова з англійською: вона є, її варто шукати
КВІТОСЛАВА ЮРЧЕНКО (Квітка), 8- клас, лютий 2018
Кожна людина, як на мене, повинна мати якесь захоплення. Те, що зробить її особливою та зможе виділити серед інших. На основі вподобань, що ми самі для себе створюємо, формується наш характер. Обираючи між простими речима кожного дня, ми маленькими кроками вибудовуємо свою долю і рано чи пізно, людина знаходить для себе заняття, з яким хоче пов'язати своє життя.

Тоді й приходить розуміння, що простих занять у школі, де тобі розказують те, що написано за планом не достатньо. Адже, ти маєш свої бажання розвиватись в тому чи іншому напрямку. Приходить час, коли ти створюєш сам собі освіту. Для себе серед шкільних предметів я обрала пріоритет - англійська мова.

Якщо мені не подобається заняття, воно не має жодного шгансу стати справою, яка мене занурить в себе. Перевіряла неодноразово. Скільки гуртків я відвідувала, за бажанням мами (бо "треба, щоб дитина всебічно розвивалась"), надовго це не затримувалось. А список довгий: східні танці, музична школа, народні танці, гурток фотозйомки, малювання а різні гуртки, що на їх одне заняття я прийшла один раз і сліду більше мого там не бачили. Рік-два я відмучувалась, а потім тішилась свободою. "Бажання - тисяча можливостей, небажання -тисяча причин". Вважаю цей вислів дуже практичним, ось для англійської в мене завжди є бажання і, відповідно, час.











Завжди дивувалася, як у вивченні мови допомагають репетитори. В наш час є просто БЕЗМЕЖНІ можливості для того, щоб вчитись самому. Та й у школі я отримую те, що записано програмою, а саме вдома вчу додаткову лексику необхідну саме для мене, певним чином сама собі створюю освіту. Стараюся проводити вільний час з користю, маю вільну годину, то перегляну кіно англійською, чи відео. Дуже у цьому допомагає Ютуб канал "Skyeng", кожен новий відео-урок має окрему тему для вивчення граматики, правильної вимови і багато іншого

Щодо фільмів, то я раджу почати з усіма відомою класикою, щоб ви могли розуміти сам сюжет, паралельно вчити нові слова.(Сам удома, Пірати Карибського моря...) Ресурси Інтернету дозволяють знаходити такі відео-уроки, що підходять саме тобі. Кажуть, щоб вивчити мову, потрібно оточувати себе нею, слухати її. У цьому мені банально допомагає музика, чи аудіокниги. Для початку добре підходять так звані "5 minute tales" - короткі історії, що їх можна слухати онлайн, або ж читати. А в книгарнях є спеціальні підручники, в яких історія англійською мовою, для зручності словник з перекладом невідомих слів та диском, що дає можливість слухати твір. Наразі я читаю короткий роман Емілі Бронте "Wuthering heights"- буремний перевал.
Я дуже рада, що знайшла те, що справді мені подобається.
Відчуваю як з кожним днем моє бажання не згасає, а все більшає і більшає.



Лучанин 11-кратний чемпіон світу з веслування на каное
Художник-коваль про справу, що в руках горить
Двигуни життя
РОМАН ЖИШКО (Грім), 8-А клас, січень 2018
У житті дуже важливим є розвиток. І не обов'язково це мають бути шкільні уроки. Будь-які гуртки нас розвивають. Чи це танці, чи конструювання, чи бойові мистецтва. Одні покращують фізичні якості, інші – розумові.

А тепер до теми: протягом кількох років я відвідую комп'ютерні курси GRAND, які проводять щотижня у Луцькій гімназії №4. Саме там я навчився основам програмування, обробки фото, відео та музики, веб-дизайну, 3D моделювання та всьому такому.

Наш викладач – Юрій Володимирович – навчає всіх охочих секретам програмування, допомагає оволодіти такими мовами програмування, як C#, Python, Java та ін.







Саме завдяки Юрію Володимировичу ми опанували діджейські музичні програми, навчились створювати круті ремікси.

Кожного разу нас завалюють цікавими завданнями, які ми робимо по короткому плану. Такі завдання дуже легко виконувати, а головне – процес відкладається в головах (або в товстелезних зошитах) учнів.

Чесно кажучи, я дуже радий, що відвідую ці Курси, адже все вивчене там згодиться мені у житті, незалежно від професії.

Ліхтарики в китайському стилі
Як воно - бути освітніми амбасадорами


Шлях до власної перемоги
ЕЛЕОНОРА ШВЕЦЬ, 11-А клас, січень 2018
Дебати прийшли у моє життя тоді, коли у ньому довжелезним шлейфом гуляла чорна смуга і я до останнього не вірила, що нове хоббі може вкрай щось змінити в моїй свідомості і в моїй голові. Але ж ні. Мене затягнуло. І затягнуло так глибоко, що, відчуваю, на все життя.

Що мені дають дебати? Насправді, усе, чого мені не вистачало раніше, аби жити у своє задоволення. У першу чергу, це комунікація. Тисячі (справді тисячі) нових знайомств із людьми з різних куточків України і навіть світу. Тепер, приїхавши у майже будь-яке місто, - можна забути про самотність, адже там мене чекатимуть мої друзі. Десятки поїздок до різних міст нашої країни. Сотні відіграних раундів разом з дебатерами різного рівня, починаючи від новачка і закінчуючи чемпіонами світу.

Як показала практика, слова вирішують усе, адже зайняте тобою місце у дебатному раунді визначається саме по тому, на скільки чітко ти довів і пояснив думку своєї позиції під час промови. Як зараз пам'ятаю свої перші раунди. Спочатку тобі дають тему для дебатування і тобі здається, що ти взагалі нічого не тямиш у цьому, бо десь там пролетіло слово "економіка", десь в резолюції звучить словосполучення "міжнародний воєнний конфлікт" і ти одразу думаєш, що з чотирьох можливих місць у тебе буде саме четверте. Але пізно. Ти вже прийшов сюди. Тобі дали тему і 15 хвилин на підготовку. У тебе є тім (напарник), якого ти не маєш права підвести. І ти готуєшся не дивлячись на всі труднощі і прогалини у твоїх знаннях. За п'ятнадцять хвилин, що пролітають наче п'ять, ти пишеш на аркуші щось схоже на більш-менш толкові тези (тобі так зда'ється), які під час твого спічу мають перетворитись на якісні і добре доведені аргументи, і йдеш разом з тімом і з цим папірцем на раунд.

Суддя запрошує першого спікера для промови. Це можеш бути саме ти, але не обов'язково, бо є аж вісім різних ролей, відповідно, вісім різних промов. Перший гравець виходить і починає зачитувати свій кейс (аргументи).




Ти сидиш, нервово робиш за його промовою якісь нотатки і одночасно обмірковуєш, як же ти будеш їх "розбивати" під час свого спічу. І так аж до того моменту, поки не дійде черга до тебе. Усі за столом, за дебатними традиціями, аплодують тобі однією рукою стукаючи в стіл (аби інша рука була вільна для записів) і ти виходиш... Суддя дивиться на тебе і каже: "Ваш час починається з першим Вашим словом" і ти розумієш, що назад вже точно виходу немає. І ти починаєш говорити. Невпевненим голосом, з тримтячими руками, але говорити.

Перший гравець виходить і починає зачитувати свій кейс (аргументи). Ти сидиш, нервово робиш за його промовою якісь нотатки і одночасно обмірковуєш, як же ти будеш їх "розбивати" під час свого спічу. І так аж до того моменту, поки не дійде черга до тебе. Усі за столом, за дебатними традиціями, аплодують тобі однією рукою стукаючи в стіл (аби інша рука була вільна для записів) і ти виходиш.

Руки тремтять. Ти усвідомлюєш, що ти новачок, усвідомлюєш, що за столом сидять досвідчені дебатери і усвідомлюєш, що вони вже пройшли цей шлях і аби стати такими ж сильними, як вони, тобі треба це пройти також. А тобі страшно. Суддя дивиться на тебе і каже: "Ваш час починається з першим Вашим словом" і ти розумієш, що назад вже точно виходу немає. І ти починаєш говорити. Невпевненим голосом, з тримтячими руками, але говорити.

Перші промов з п'ядесят ти просто виходиш і зачитуєш те, що встиг написати під час підготовки і використовуєш на своїй промові дві хвилини з п'яти можливих. З часом страх перед виступом зникає. У тебе вже не тремтять руки, ти не боїшся говорити і задавати чи приймати питання під час промов. І ти сам не помічаєш, як з кожним раундом твої промови стають все довшими і довшими. На п'ятнадцять, двадцять секунд. Але довшими. Помічаєш, що вже твої очі не прикуті до аркуша і ти впевнено дивишся в очі судді і своїм опонентам. А потім ти розумієш, що твої промови не такі вже й погані, як тобі здавалось спочатку і ти, сам того не помітивши, починаєш робити спіч на весь час і розумієш, що тобі його не вистачає.

Колись ти говорив дві хвилини і нервово сідав на стілець, отримуючи четверте місце, а зараз тобі не вистачає п'ятихвилинної промови і ти отримуєш вже вище місце. І з кожним раундом ти стаєш сильнішим, і з кожним раундом у тебе розправляються крила.
МЕДІАМИСЛИВСЬКА

СЕНСОЗБІРНЯ
У жовтні ми вигадали влаштувати акцію книгообімну, фотографували книжки, що мали у власних бібліотеках, намагалися рекламувати свої та зацікавлено взнавали, "що нового" є в колег.
Навчаємося фільмувати
Критикуємо, редагуємо, випробовуємо
Не цураємося наукових і технічних цікавинок
Уміємо об'єднувати наші вміння та ідеї на шляху до мети
ЙДЕМО НА ВИ:

НАЙЦІКАВІШЕ ІЗ
ВПОЛЬОВАНИХ ІНТЕРВ'Ю
Якщо зорі повернуться не в той бік, ми перекрутимо небосхил!
МАРІЯ ПОЛОЖЕНЦЕВА (Небокрай), 9-Г клас, січень 2018
Привіт!

Життя дещо швидкоплинне,та й ми не завжди можемо навести чіткість у своїх поглядах, через непідхожі лінзи. Це була хвилина непотрібної філософії.

А зараз – до суті. Кілька місяців тому я долучилась до Студії МедіаМисливців. Та й саме через цю подію у моєму Інстаграмі з'явились тексти більші, ніж у три речення. Тому я запускаю нову кришмітку – #сам_собі_освіта і трішки розповім про нашу діяльність.

МедіаМисливці – місце, де учнів 4 гімназії навчають різних медійних хитрощів. Щозаняття нам розповідають про журналістські секрети та навички. Це місце, де кожен самовиражається та займається тим, що йому подобається.

Ярослава Валентинівна, наш викладач, щоразу дає цікаві домашні завдання, які дійсно приємно виконувати. За три місяці ми встигли багато: понад 30 інтерв'ю, акція книгообміну, освоєння жанрів журналістики та видів медіа, розвінчання міфів про маніпуляції.













Моє улюблене домашнє завдання-історія,яку ти зможеш прочитати за одну хвилину. Саме в такій розповіді важливо показати цікаву сюжетну лінію та вдало підібрати слова.

Окрім цього я робила ще багато завдань. Зокрема,мені дуже подобаються завдання з кришмітками. До кришмітки #мій_вірний _друг мені вдалось залучити кількох людей. Та й досі я агітую інших писати у своїх соціалках пости з цими кришмітками,бо знаю,що про МедіаМисливців ще дізнається увесь світ.

Діяльність нашої Студії вийшла за межі гімназії. Про це свідчать фінал Всеукраїнського конкурсу соціальних ідей, де наші дівчата надзвичайно добре себе показали, та гра "Криївка", де ми майже вибороли перемогу.

У планах в нас ще багато,але нехай це залишиться таємницею. 4 гімназія,приєднуйтесь! Ці заняття справді змінюють людей.

А що ж цікавить тебе? Чим займаєшся ти? Зроби пост з цією КРИШМІТКОЮ (#сам_собі_освіта) у власному профілі.


ЯК МИ СТАЛИ МЕДІАМИСЛИВЦЯМИ
ЗАМАЛЬОВКИ

ЛЮСТЕРКО
студія медіамисливців
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website